Загальновідомо, що музика має лікувальні властивості. Це один з найдавніших способів екстерналізації людських переживань та емоцій. Він дає можливість отримувати приємні і приємні відчуття, може бути джерелом розслаблення. Вона допомагає подолати одноманітність і налагодити контакт з іншою людиною. Музика робить людину більш чутливою до прийому сигналів від навколишнього середовища. Це також впливає на розвиток усвідомлення тіла, концентрацію уваги, пам'яті та уяви. Формує фізичну підготовку, граціозність рухів. Завдяки музичній діяльності у людини також може поліпшитися здатність до співпраці в групі або почуття свободи волі. Музика, таким чином, створює можливість впливу на багато рівнів функціонування людини: рухову сферу, пізнавальні процеси, емоційні процеси, соціальну сферу. Тому музична терапія є відмінним методом, за допомогою якого можуть бути створені ситуації для стимулювання розвитку дітей та підлітків з інтелектуальними порушеннями.
Нижче ви представите пропозиції щодо конкретних дій за раніше згаданими формами.
Пасивний прийом музики:
– пасивне прослуховування різних музичних жанрів;
– використання відповідно підібраної музики в якості фону для технік релаксації;
– візуально-слухова стимуляція (поєднання зображення з музикою – використання аудіовізуальної технології),
– мультисенсорна стимуляція (слухова, сенсорна, зорова, рухова).
Активне сприйняття музики:
– ігри, що формують орієнтацію в схемі власного тіла,
– вираження руху, натхненне музикою (історії руху, танець, пантоміма);
– художнє вираження, натхненне музикою (живопис, ліплення, ліплення);
– музична експресія, натхненна музикою (музичні імпровізації);
– словесне вираження, натхненне музикою (створення історій, дитячих віршиків).
Активна музична терапія:
-пісня
– навчання грі на інструментах,
– створення музики (відтворення простих ритмічних структур (фото 6), ритмічні імпровізації, спільне музикування).
Бібліографія: Музичні забави, Мирослав Залевський , Wydawnictwo Oświatowe Fosze, Rzeszów 2008 Удосконалення, виховання та навчання людей з більш глибокою розумовою відсталістю, ред.
Ян Пілецький, Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogiczna, Краків 2002